Війна змінює всіх: ніхто не повертається з фронту таким, яким був до неї. Посттравматичні стресові розлади мають практично всі, хто бачив бойові дії, тож їх важливо вчасно розпізнати — і самим військовим, і їхнім рідним. Як відрізнити нормальну реакцію на стрес від патологічного стану і куди звертатися по допомогу, розповіла старший офіцер групи психологічного супроводу 65-ї окремої механізованої бригади «Великий Луг», психологиня з позивним «Умка» в інтерв'ю Радіо Свобода.
За її словами, характер війни останнім часом змінився: бійці дуже довго перебувають на позиціях у замкненому просторі — бліндажах і підвалах, часто без зв'язку, під інтенсивними обстрілами, а тепер ще й під постійною загрозою дронів. Практично кожен бойовий вихід супроводжується додатковою контузією. Тому з тими чи іншими психологічними проблемами виходять усі, а у багатьох під час боїв розвиваються гострі реакції на стрес.
Що вважається нормальною реакцією на стрес
Нормальною психологиня називає ту реакцію, яка не переходить у патологічний стан. Стався вибух — людина злякалася, у неї тремтять руки, підвищився тиск, прискорилося серцебиття. Якщо після цього немає жодних патологічних наслідків — це нормальна реакція на стрес.
А от якщо такий стан затягується, можлива гостра реакція на стрес, яка розвивається у перші три доби після травматичної події. Вона виявляється яскравими тілесними симптомами: високий тиск, сильне потовиділення, порушення роботи кишківника і сечовиділення, тремор усього тіла — «ніби людина замерзає». Така людина не може адекватно оцінювати реальність, їй здається, що вона досі на полі бою. «Були випадки, коли хлопець сидів і кожні буквально 30 секунд питав: яке сьогодні число», — наводить приклад «Умка».
Далі, протягом місяця, може розвинутися гострий стресовий розлад — схожий за проявами, але з доданими порушеннями сну і харчування: людина або зовсім не їсть, або їсть багато і часто. З'являються апатія, тривога, безнадія, втрата інтересу до життя і до справ, які раніше приносили задоволення. Людина перестає спілкуватися з рідними, може агресувати або, навпаки, замикатися в собі.
Пізніше — вже після трьох місяців — виникають посттравматичний стресовий розлад і розлад адаптації. Їхні симптоми плюс-мінус ті самі, що й на попередніх стадіях.
Які сигнали не можна ігнорувати
Самим бійцям психологиня радить насамперед звертати увагу на те, що відбувалося під час бойових дій: чи не було «завмирання» — ступору, коли людина не могла рухатися, чи, навпаки, надмірної рухової активності, чи відчуття абсолютної безпорадності, чи не залишалася людина наодинці після події. Практика свідчить: у всіх, у кого розвинулися патологічні реакції, на якомусь етапі людина залишалася сама — побратима евакуювали, або він загинув, або боєць вийшов з позиції і кілька днів був сам.
Перші 3–5 днів треба уважно стежити за собою і побратимами. Якщо до 5-ї доби сон відновлюється — людина справляється сама. А от якщо сон уривчастий, сняться жахіття або, навпаки, людина довго спить і не може прокинутися, з'являються дратівливість, агресія до всього світу, біль у спині, руках чи ногах, який не знімається ліками, небажання їсти — це тривожні дзвіночки. Особливо небезпечно, коли з'являються думки «було б добре заснути і не прокинутися вранці». У такому разі звертатися по допомогу обов'язково.
Куди звертатися по допомогу
У кожній бригаді є кілька психологів, тож можна обрати того, з ким комфортніше спілкуватися. Якщо некомфортно йти до психологів бригади — працює багато гарячих ліній і фондів, які професійно надають допомогу військовим. Допомогти можуть також побратими і командири, медики, капелани, рідні й близькі. Головне — не боятися звертатися: стигматизація «звернувся — значить, слабкий» лише поглиблює проблему, і тоді повернутися до нормального життя стає дуже важко.
Як рідним підтримати близького на фронті
Рідним психологиня радить передусім підтримувати чоловіка чи сина в тому, що він військовий і робить дуже важливу справу. Варто пам'ятати: людина більше ніколи не повернеться такою, якою пішла на війну. Нормально, якщо вона не хоче спілкуватися — не треба наполягати. Не варто емоційно навантажувати бійця побутовими проблемами, які він не може вирішити на відстані: у нього від цього зростає відчуття безпорадності.
Якщо накопичуються емоції, краще «зливати» їх тим, хто вдома чи в цивільному житті, але точно не людині на війні. Коли боєць повертається додому, багато хто не хоче ходити у місця з натовпом, приймати гостей — цю потребу слід поважати. Не розпитувати «що з тобою сталося»: настане час — він розповість сам. А коли починає розповідати — просто слухати, хоч би як боляче й страшно було чути.
Раніше портал Знай повідомляв, ніжне виховання вчить мозок дитини відчувати радість: чим шкодить суворість.
