Крематорий находится на Байковом кладбище. Именно здесь проводят последний путь умерших людей, героев и героинь страны. Но состояние самого крематория и условия в нем оставляют желать лучшего. О том, в каких условиях проходит прощание, рассказала Елена Толкачева - руководитель Патронатной службы "Ангелы Азову".
Женщина говорит, что добиваться достойных условий начали в 2014 году, но за эти годы ничего не изменилось. Брусчатка у крематория в ужасном состоянии – части из нее нет, а некоторые заменяют большими глыбами. Главной проблемой является то, что ребята приезжают на костылях и инвалидных колясках, а проехать по такой брусчатке просто невозможно.
"Мы уже сталкиваемся с тем, что ребята спотыкаются, могут упасть, могут уронить гроб. Так же за гробом идут побратимы. Приходят ребята, лежащие в Киевском госпитале." Елена Толкачева
Зимой в помещении не только холодно, но и падает на голову снег и капает вода. Разбиты окна, неработающий ливень, который самостоятельно прочистить не могут, ведь нужно разрешение от департамента культуры. Начать работы обещали еще три недели назад, но до сих пор ничего не слышно.
"Вижу как чиновники себя ведут, ну им оно не очень болит, поэтому они и не очень торопятся" Елена Толкачева
Автори київського крематорію - Володимир Мельниченко і Ада Рибачук - вклали в його архітектуру глибокий сенс. Це «чуми» (традиційне житло ненців - кочових племен півночі): вгорі кожного чуму був отвір через який практично виходив дим з «наметів», але духовно - залишався отвір-двері для зв‘язку з небом-космосом. Після смерті власника чум перевертали дном до неба, щоб душа відлетіла. Будинок прощання - це перевернуті чуми, куди мало за проектом потрапляти багато природнього світла. За задумом крематорій мав бути весь білосніжний, проте радянська влада відібрала права авторів впливати на вигляд території (там ще була стіна пам’яті, яку залили бетоном, і мали бути резервуари з водою - вода теж як символ-провідник душ). Влада незалежної України теж не давала можливостей авторам відновити/довести проект до завершення. Керівництво кладовища пофарбувало будинок прощання зсередини в зелений колір, з якимись декораціями. Ада Рибачук померла 2010 року, Володимир Мельниченко - минулого року. Загалом вони присвятили будівництву цього комплексу (вони спроектували все і будували все власноруч) 14 років, після чого влада цей проект почала знищувати. Зараз є фонд (не прибутковий, а скоріш альтруїстів), який займається збереженням творів цих авторів - вважаю, що саме під їхнім керівництвом крематорій набрав би тієї духовної сили, яку задумували автори. Бо те що є зараз - результат дій-бездій актуального керівництва кладовища.