Ніхто не повертається з фронту таким, яким їхав на війну. Про це говорить старша офіцерка групи психологічного супроводу й відновлення 65-ї окремої механізованої бригади «Великий Луг», психологиня з позивним «Умка», яка з 2022 року воює на Запорізькому напрямку. Поради фахівчині опублікувала Радіо Свобода.
Зараз, каже вона, характер війни змінився: бійці по місяцях застрягають у бліндажах і підвалах, де обмежена їжа й вода, а майже кожен бойовий вихід супроводжується контузією. Найтяжчий випадок у її практиці — хлопець повністю втратив пам’ять про події до виходу на позиції: забув власне ім’я, батьків, дружину й дітей.
Три стадії, які має знати кожна родина
Психологічні наслідки пережитого розвиваються поетапно. Перші три доби після травматичної події — це гостра реакція на стрес: у людини тремтять руки й усе тіло, прискорюється серцебиття, з’являється або завмирання, або надмірна рухливість, страх смерті. Траплялися випадки, коли бійці не розуміли, де перебувають, і відчували, ніби спостерігають за собою збоку.
До 30 діб може розвинутися гострий стресовий розлад — симптоми схожі, але до них додаються порушення сну й харчування (людина або зовсім не їсть, або їсть багато й часто), апатія, втрата інтересу до життя, агресивність або повне замикання в собі. А вже після трьох місяців говорять про посттравматичний стресовий розлад і розлад адаптації.
Що має насторожити самих бійців
Ключовий момент, на якому наголошує «Умка»: майже всі, у кого розвинулися патологічні реакції на стрес, у якийсь момент залишаються наодинці — чи то евакуювали побратима, чи то він загинув. Тому перші 3–5 днів треба уважно стежити за собою і за побратимами. Якщо до п’ятої доби сон не відновився — людина сама не справляється.
Далі тривожні дзвіночки такі: уривчастий сон із жахіттями або навпаки — людина спить так довго, що не може прокинутися; дратівливість і небажання з кимось спілкуватися; агресія і ненависть «до всього світу»; біль у спині, руках чи ногах, який не знімають медикаменти; втрата апетиту і суїцидальні думки — «було б добре заснути і не прокинутися».
Куди звертатися по допомогу
У кожній бригаді є кілька психологів, і можна вибрати того, з ким комфортніше. Якщо ні — працюють безліч гарячих ліній і фондів, що професійно підтримують військових. Крім того, допомогти можуть побратими й командири, медики (вони добре орієнтуються в психології), капелани та рідні.
«Умка» закликає не боятися звертатися по допомогу: у суспільстві досі живе стигма, що це ознака слабкості. Але є стадія, після якої повернутися до нормального життя стає дуже важко. Для багатьох хлопців головна мотивація триматися — сім’я: дружини й діти, заради яких вони хочуть повернутися додому добрими батьками й чоловіками.
Раніше портал Знай повідомляв, чому данські діти виростають упевненими: 3 звички батьків, які варто перейняти.
Також наш портал інформував, чому стандартні зауваження вчителів не працюють на особливих дітей.
